Меню
Остання редакція: 07 березня 2019

Колодія величаймо - Весну зустрічаймо!

На останньому тижні перед Великим постом, в Україні традиційно відзначають «Колодія» старослов’янське свято на честь весняного Сонця, коріння якого сягає доби Трипільської культури. Його ще називають: Колодки, Масляниця, Сиропусний тиждень, Сирна неділя, Пущення, «Ніжкові заговини».

Чому свято має назву «Колодій»? Тому що з наближенням весни Сонце все вище і вище піднімається по своєму небесному колу, відганяючи зимові холоди, а його сила, тепло та енергія передаються природі й людям. Отже, «Коло діє», життєтворний процес на землі триває, наступає новий етап його оновлення.  

Колодій – давньоукраїнський бог шлюбу та людської злагоди. Він – опікун подружнього життя, оберігав молодих від нещастя і недуг, заохочував до продовження людського роду.

 

Підходили останні дні, коли молодим людям ще можна було справляти весілля і на тих парубків, хто не використав у цьому році свій шанс, чекало жартівливе покарання. Неодруженим парубкам чіпляли до пояса чи до руки колодку, зняти яку дозволялось тільки за відкуп. Таким Колодій нагадує: «Не женився єси, то колодку носи!». Ось так Бог шлюбу не лише благословляє подружнє життя, а й карає тих, хто легковажить ним і порушує обітницю. Після Великого посту, коли знову йшов час одружень, чоловік, який вже обрав собі наречену, вимінював у неї цю колодку на писанки.

Протягом семи днів тижня відбувались урочистості, що прославляють Колодія. У понеділок «колодка народжувалась», у вівторок — «охрестилась», в середу — «похрестини», у четвер — «помирала», в п’ятницю «колодку хоронили», в суботу — «оплакували колодку», а в неділю відбувалось завершення життєвої долі «колодки» — молоді заміжні жінки «волочили колодку» — прив’язували колодку до тіла неодружених хлопців і дівчат.

Дівчина ж, у свою чергу, могла висловити у цей час симпатію до одного певного парубка, якого вона обрала поміж усіх інших. Виготовити іншу, символічну «колодку» з атласу, з квітами та бісером і причепити на ліву руку чи на груди, ближче до серця. Ця старовинна традиція — один із найголовніших доказів унікальності українського свята, адже аналогів їй у інших країнах нема.

Вареники — голова страва Колодія. Зазвичай їх готували з сиром і обов’язково щедро змащували вершковим маслом. Вареники символізували молодий місяць, який у свою чергу був символом жіночої енергії. Окрім вареників готували інші страви на основі молочних продуктів: сирники, сирні баби, локшину та галушки також варили на молоці. А з молока робили ряжанку, колотуху, розтирачку, кисіль.

 

Студенти кафедри туризму та готельно-ресторанної справи Уманського НУС вирішили долучитися до українських традицій святкування Колодія та з гарним настроєм зустріти весну. З цією метою ними було організовано майстер-клас з приготування вареників. Майстер-клас це – відмінна ідея для всіх, хто бажає проявити власні кулінарні здібності і навчитися вміло справлятися з варениками, як це і прийнято в наших українських традиціях. Кожен з учасників дійства мав змогу самостійно приготувати вареники з різними начинками: картоплею, капустою, сиром, вишнями, а потім їх продегустувати.

Після цікавих розповідей про особливості та традиції свята, техніки ліплення вареників, всі із завзяттям приступили до роботи. Попередньо на столі було заготовлено все необхідне для початку роботи - відповідні інгредієнти, кухонні доски для ліплення та різноманітні начинки. В наповнених каструлях на плиті кипіла вода, чекаючи на порцію власноруч зліплених вареників.

 

Абсолютно всі учасники в захваті від процесу. Приємно, що до ліплення вареників долучилися не лише дівчата, а й мужні хлопці вирішили спробувати себе в ролі шеф-поварів. Коли у кожного кулінара заготовки перетворилися у вареники, наступний етап – варіння. І ось у них є спільний результат роботи – яскраві і соковиті вареники.

Дивлячись на студентів, які з легкістю ліплять вареники, відразу ж розумієш, що напівфабрикати хоч і є в нашому житті, але вони все ж не замінять вареники, зліплені власноруч. Адже приготування страви власноруч – це душа в кожній порції. І, виявляється, ліпити вареники не так вже й складно.

Саме так студенти кафедри туризму та готельно-ресторанної справи Уманського НУС завершили зимові свята. Позитивні емоції та смачні гастрономічні враження отримав кожен учасник.

Діана Нагернюк, к.е.н., доцент кафедри туризму та готельно-ресторанної справи